Пригублю я бокал кришталевий –
Обпече мою душу вино.
І загляне крізь захід рожевий
Тихий біль в одиноке вікно.
Як земля зацвітала вишнями,
Умивалася соком злив,
Я тебе уявив і виспівав,
До безтями в душі любив.
Забринів у душі тихий щем,
Загубивши в туманах мету.
Ти проллєшся над садом дощем,
Я ж у тому саду розцвіту.
Зими цієї срібно-білі колючки
Торкає місяць і грайливо пестить вітер,
А дальніх вікон запізнілі світлячки
Чекають нас, щоб світло в душі перелити.
Вечір спить на руках у Землі
Томно дихає в зоряне небо…
Ніч кохання несе на крилі
Повз хмарини розлуки до тебе.