Хоч старість ще нікого не минула,
Нікого у житті не обійшла,
А молодість, як пташка, промайнула,
Пробігла, пролетіла, пронеслась...
Вишивала мама рушники –
Хрестиком одні, а інші – гладдю…
Тут – барвінки та дрібні бузки,
Там – вусаті колоски доладні.
У дворі на осонні під хатою,
Де збігаються безліч стежин,
Перед мальвами, ружами й м'ятою
Насадила матуся жоржин.
Давно відцвівся сад твоєї долі,
І вилетіли діти із гнізда,
Та ти мені все ж снишся молодою,
Хоч зморшками уклалася біда
В твоє життя, де радості так мало
Хто цей світ дарував і незгасну зорю твого дня?
Хто за руку тримав, коли доля скидала з коня?
Хто дав сили тобі, коли ти ще долав перший крок?
Хто в молитвах чекав, коли зрада стискала курок?