DataLife Engine / Ще сонце пригріє

Ще сонце пригріє

Торкаються скроней зимові завії,
І важелі долі лежать на плечах,
Останніми краплями висохли мрії
І образ коханий, зомлівши, зачах.
Та плине як річка життя невгамовне,
Болять у суглобах минулі роки.
Від серця лишилось озерце безкровне,
З безмежного моря – маленькі струмки.
Пройшло, не оглянувшись, щастя повз мене,
Промчалася доля на хмарці легкій,
Зів’яло не цвівши суцвіття зелене,
І ти назавжди залишився не мій.
У кожної пташки гніздечко тепленьке,
У кожної річки – свої береги.
Я ж серце гаряче затисну у жменьку,
Якби не схололо – зима ж навкруги…
Та вірю: весна ще розтопить замети
І сонце пригріє, і скресне ріка;
Розтануть небажано-темні прикмети,
Ввіллються в потік весняного струмка.
8-01-2021, 12:36
Повернутися назад