Вклонімось низько
Вклонімось низько
День Перемоги. Мирний, довгожданий!
Рахує шрами матінка-земля,
А в пам’яті, в душі – болючі рани,
Які ще кровоточать звідтіля,
Із тих років, коли хліба горіли,
Коли від стуку кованих чобіт
Здригалось небо і душа німіла,
Скрипіло горе, в’яв не цвівши, цвіт.
І запах крові Бабиного яру,
І стогін крематоріїв, і плач
Невинних душ; і вся земля, мов нари
Для тих, хто вижив, й доля, наче квач.
Життя забуте, стомлене від болю,
Ледь жевріє в душі роздертій вщент.
То ж схаменімось, бо несли нам волю
Якраз вони під бомбами й дощем.
Вони ішли в життя і на екрани,
Трудились, піднімали цілину
Оці невтомні, сиві ветерани,
Які на плечах винесли війну.
Які для нас, в майбутнє, крок за кроком
Несли любов, надію в кожен дім.
То ж поклонімось їм за мир і спокій
На цій землі, у цім краю моїм.