Куди не глянь: росте, квітує, в’ється,
З-під рук її усеньке ожива.
Чи квітне ранок, чи дитя сміється –
Усе – від жінки: радість і дива.
Ось тут вона цілує руки мамі,
Тут – Богу вдячна за свої літа.
А он – з коханим: ніжна і жадана
Весну духмяну в косу запліта.
А он поглянь: голубить жінка ніжно
Своє незграбне крихітне маля.
Вона одна, але така вже різна:
Жаліє, плаче, сварить, звеселя.
Земля. Родина. Батьківщина. Мати.
Хоч без одної з них - життя не те.
Хіба весела без родини хата?
Хіба без мами в щасті хтось росте?
Земля. Вода. Без них ні сил, ні вражень.
А на чужині серденько щемить.
О, ні! Без жінки світ оцей не справжній,
Без жінки світ цей – просто сіра мить.
Веселка, хмарка, квітка і Богиня,
Жаги й любові радісне злиття.
Вона – людського роду берегиня.
Без неї не народиться життя.
Он кетяги звисають пурпурові,
Сміється сонце в крапельці роси –
Це жінка в світ приходить для любові,
Для створення найвищої краси!