DataLife Engine / Я без любові не живу, а тлію

Я без любові не живу, а тлію

Альоні

Мене це літо виснажило так.
Я без любові не живу, а тлію.
Хоч би, коханий, ти вселив надію,
І хоч маленький, а подав би знак.
Чекаю я і день, і ніч, і вечір.
А ранок знову болісно щипа
За серце й душу. Бо любов сліпа:
Без тебе так холонуть мої плечі.
Тривожить душу тьохкання і спів,
І сонце знову дивиться у вічі.
Твої тремтливі руки чоловічі
До мене доторкаються із снів.
До тебе лину. Ех, якби ти знав,
Як без кохання жити з іншим важко,
І серце б’ється, як у клітці пташка:
Ти ж є насправді, а приходиш в снах…
Тебе люблю, як сонце землю цю.
От тільки притулитися не можу – 
Невігластва людського огоржу
Так хочеться зламати геть усю
І знов вночі подарувати день.
Я ще не встигла все тобі сказати:
Як ти був поряд – вирувало свято.
Пішов – і серце вирвав із грудей.
Життя без тебе втратило свій сенс:
Ні радощів, ні сміху, ні спокуси.
Слова знайомих, мов зміїї укуси,
Щодня так жалять, розбивають вщент.
А ти ж велів: не вір і не кажи
Зрадливим подругам, не довіряй безпечно
Душі своєї і думок сердечних,
Щоб не розбить кохання вітражі.
А я, не знавши заздрощів гірких,
Не бачила, як злом палають очі,
В яких розквітли ревнощі жіночі,
І як від них кохання вітер стих.
Я намагалась пояснити вслух…
Та ти не чув. А чи не міг збагнути…
Так рік пройшов. І щоб тебе забути,
Від розпачу погодилась на шлюб.
Хоча щомиті все ж готова я
Покинути цю дійсність і злетіти
Назад, до тебе, у кохання світле
І шепотіти лиш твоє ім’я.
Тобою жити, дихати щораз.
Як не судилось – все ж тебе любити
І смуток сірий в радість перелити,
І виглядати доленьку для нас…
8-01-2021, 11:14
Повернутися назад