Моє життя із меду й полину
Не раз іще хлюпне мені у душу.
І вітром розтріпає сивину
До радості химерної байдужу.
Терпкий цілунок долі на вустах
Сльоза розмочить, наче крихту хліба,
І довга ніч у зоряних хрестах
В ріку років іще досипле срібла.
І вже не знать, чи день розквітне знов,
А чи в журбі билиною зачахне,
Та я живу. Холоне в жилах кров,
Бо смуток літ, як ніч, стоїть на чатах…
… Торкає серце Божа благодать –
І у душі омріяно зоріє.
Акорди дня зливаються, щоб стать
Живим струмком, симфонією мрії.
Відсвічує у мороці буття,
І далечінь хмеліє і не гасне,
І вже пульсує радісно життя
Таке ясне, кипуче і прекрасне.
Мій дивний світ із меду й полину,
Із ночі й дня, із радості і плачу,
Мене в дорозі не лишай одну –
Я ще цвіту і щось у світі значу.
Я буду йти, хоч як би там було –
Спивати буду мед із чаші років,
А з полинів – минулих днів тепло,
Поки життя не стишить ствердних кроків.
Щоб не холола в жилах більше кров
І не здригались плечі від зітхання –
Мені Господь дає свою любов
І, вірю я, подасть моє кохання.
Мій дивний світ із меду й полину!?.