Місто дитинства
О, Боже мій, яка краса:
Роменка губиться в лісах
Та й мчить назустріч із Сулою,
Шепоче з вітром-осокою,
В обійми ловить небеса.
Хатки, втопаючи в садах,
Стоять на схилі гордовито –
І все те радістю повито,
І манить щастям кожен дах.
І сріблом світяться хрести
На храмах древніх і величних –
Іде Ромен до істин вічних
Свій дух над миром вознести.
Десь тут і мій дитинства слід
Колись купали тихі хвилі,
І юності лелеки білі
Злітали вперше в дивний світ…