Як би ж то
В річках років спливають сміх і сльози,
Болюча дійсність і казкові сни,
Великих змін і блискавки, і грози
Карбує пам’ять з нашої вини.
Клекоче день із синьої безодні,
І вже чорніють долі-рушники,
Хоч Боже світло променем сьогодні
Торкається ще кожної руки.
Як би ж то вчасно спохватились люди:
Впустили Бога в душі і серця,
Щоб ожили землі зелені груди –
Щоб не зійти з орбітного кільця.