романс
Холодний дощ змочив обличчя й коси,
Холодний дощ людських безжальних слів.
Самотність б’є у душу безголосо,
І колір зблід моїх яскравих снів.
Приспів:
Не вірю я ні в осінь, ні в зітхання,,
Не вірю я в густий туман розлук,
Бо серце жде великого кохання,
А тіло жде тремтливо-ніжних рук.
Я розкажу лиш яблуні й тополі
Про ту любов, що серцем стукотить,
Щоби ніхто не заздрив моїй долі,
Коли весна у душу прилетить.
Приспів.
То ж хай Господь пошле надію й віру,
Возрадується з нами вся земля,
Бо ми своє кохання ніжно-щире
Так довго виглядали іздаля.
Приспів.