Причал кохання
На підвіконня сутінки сповзли,
Розбіглося дрібне проміння дня.
Ніч розкидала зорі навмання
І ткала з них сузір’я чи вузли.
Вікониці тремтіли на вітрах
І росяно здригалися стежки,
А ти до мене йшов усе ж таки,
Долаючи в собі зневіри страх.
Терпким туманом сіялась печаль,
Свіча в чеканні скапувала в ніч,
І ми з тобою довго пліч-о-пліч
Ішли в світанок, де виднів причал.
Причал кохання й вірності без дна.
Місток розлуки, спаленої вщент…
Минуть роки, та ми згадаєм ще,
Як вечір цей нам долі поєднав.