Тарас низько похилився,
Сидить у зажурі:
На життя це надивився –
Злиденне, похмуре.
Обшарпали й повтікали –
Україна гола.
Голос душі великого народу
Й звучить велично через плин століть,
А для Ромен найбільша нагорода,
Що тут, на площі, сам Тарас сидить!
То ж підійди і стань поближче, поряд,
І ти почуєш : з глибини віків
Бойовий, вогненний темперамент
Цілі покоління вчить, було,
Що не світить сонце через рами,
Світло йде до нас лиш через скло.
З вірою поета у майбутнє
Вчились ми любити рідний край,
Д. Білоусу
Ой, яка чудова наша рідна мова –
Стуса і Шевченка, Лесі і Франка!
Сходила поволі, мов зоря ранкова,
Полонила душі, мов любов п’янка,
І лилась до сходу пісня солов’їна,
Українська мова – джерело в долині:
Життєдайне, чисте, рідне і святе.
Це – жита налиті і волошки сині,
Крізь долоні крони – сонце золоте.