Шаркає сонце у стоптаних капцях,
Вітер лоскоче гілля.
Хмари зійшлися сивенькі, мов бабці,
Ранки туман вистеля.
Скрізь каштанята лежать голопузі –
Холод і їх роздягнув.
Забігався, заплутався у траві зеленій,
В полуниці замурзався, у воді студеній
Полоскався до вечора, поки сонце сіло,
А вночі йому трусило все прозоре тіло.
Стихнув, наче притулився до крайньої хати
Знову дощ тупотить під вікном,
Мокрі зорі сховались на небі,
Збились хмари кошлаті гуртом,
Виливаючи темряву з себе.
Вітер дряпає мокрі шибки,
Тремтіли зорі, падали згори
І капали на землю, наче сльози.
Зітхали у тумані явори,
І падав місяць у примхливі роси.
Цвіркун повітря смикав, мов струну,
Легенький вітер лоскотав тополі,
Заснуло вже сонце у хмарах за лісом,
Поля і діброви слухняно мовчать,
І зорі по небу розсипались рисом,
І місяць величний, як царська печать.
Володарка Ніч засвітила проспекти,