Ген-ген, в долині за Сулою,
Рожевий ранок посміхнувсь.
І сонце вмилося росою,
І півень ночі відсахнувсь,
І зник за горами далеко…
Ромен – фортеця рідної землі,
А, може, просто квітка над Сулою?..
Прощаючися, тужать журавлі,
Несуть печаль на зморенім крилі
За містом, Батьківщиною малою.
Ромен. Ромен – зелене місто
Роменщино, ти мій окрайчик раю,
Туманів сивих крихітна роса.
Тебе одну я серцем вибираю,
Моя найвища, надземна краса.
Хоч я стою край усмішки і болю,
Моя маленька рідна сторона –
Така яскрава й непорушно чиста.
У цілім світі ти лише одна:
Де зорі – квіти, а роса – намисто.
Калиною увінчана й добром
І ластівчиним щебетом сповита,
Долами-лісами
Попід небесами
Журавлі летіли на чужину знов.
Чорне поле голе
У дощах хололо,
Та горіла серцем виткана любов.