Нам часто кажуть: “Рай за океаном!
І у достатку там усі живуть!”
То нас “престижно” вводять в оману,
Бо в нас і тут достатки різні жнуть.
Та річ не в тім, що маєш у кишені,
А річ у тім, що маєш у душі.
Де росами вмиваються світанки
І кучерявим хмелем обійма
Моя земля обвітрені серпанки,
Там радість є, а сум-жалю нема.
Вусатий колос, червонястий вечір,
Зоря іскриста, річка з кришталю;
Величний край, земля багата й щедра,
Тобі я поклоняюся завжди.
А скільки виніс ти, а скільки стерпів
В часи наруги, горя і біди.
Та ти вставав, і крила розпростерши,
Як сокіл різав зоряну імлу.
Весною, як ранок розбуджує села,
Зустріла я ластівку, пташку веселу,
Що з вирію знову додому летіла
У сукні чорненькій із коміром білим.
– Скажи мені, пташечко люба, маленька,
Чому ти вертаєш на землю рідненьку,
Де вирує Дніпро на високім порозі,
Де колоситься даль під блакитним шатром –
Над криницею снить журавель при дорозі,
Де калиновий шум попід нашим двором.
Там додому мене рідна мати чекає.
Там дитинство моє на забутих стежках,
Там високі хліба тепле літо гойдає