Веселий чубчик жовтої трави
Схилився у задумі і зажурі.
Старі дерева – голі та похмурі –
Йому скрипіли: “Не здавайсь, живи!”
Ішла зима, тихенько крадучись,
Брунатна осінь розкидає листя
І виряджає зграї у політ.
Схилився місяць і блідий, і лисий,
Чекаючи, що вечір прийде в світ,
Зоря заблисне впевнено і ясно,
Де зітхаючи, в дорогу
Даль відносить журавлів,
До стежини тінь розлогу
Тягне осінь із жалів.
Розсипається по квітах
Прохолодних рос кришталь,
Випиває синь із літа
Мене так слухали берези,
Жалілись липи на дощі,
А осені холодні леза
Пронизували лісу щит.
Кляли синиці холоднечу,
Тужили в небі журавлі,
Потемніли ліси і гайочки,
Дише томно одвічність глибин,
Пожовтіли яри і ярочки,
Зарум’янились щоки калин.
Галасливо злітаються круки,
Тільки землю їм не обігріть.
Відлітають осінні розлуки