Мій нескорений нищений народе,
Мій діду, батьку, брате, сину мій,
З рук вириваючи твоїх життя й свободу,
Хотіли вирвати з грудей і голос твій.
Тебе хотіли бачить на колінах,
Рабом зробити чи безмовним псом…
Життя тече, немов бурхлива річка,
І розмива високі береги.
Та достигають у саду порічки,
Видзвонюють росинками луги.
Не варто нам ніколи забувати
Старенький мамин вишитий рушник
І ту далеку рідну білу хату,
Де в щирості купатись кожен звик.
Я не проти “старшого брата”,
Я не проти “сестер” усіх.
Тільки чому “старшой” за грати
Тисячами саджав моїх?
Чом кістьми засівали землі?
Болота Петербурзьких вод?
Чом за щирість людських взаємин
А. Кубаху
Кишені, повні грошей – не багатство
Багатство справжнє – в кожного в душі.
Не в грошах щастя – в щирих душах братства:
Братайтеся, любіть і не грішіть.
Як кіптява оселю зайняла,
Як хтось шматує мову й вишиванку
Мовчать не варто. Паростки від зла
З корінням виривайте спозаранку.
Щоб нашу честь ніхто не зневажав,