Забринів у душі тихий щем,
Загубивши в туманах мету.
Ти проллєшся над садом дощем,
Я ж у тому саду розцвіту.
Як земля зацвітала вишнями,
Умивалася соком злив,
Я тебе уявив і виспівав,
До безтями в душі любив.
Пригублю я бокал кришталевий –
Обпече мою душу вино.
І загляне крізь захід рожевий
Тихий біль в одиноке вікно.
Згадай мене, як день мине,
Як світ засяє в зорях,
Як вечір тихий сколихне
Озера снів прозорих.
З тобою тепло і душі, і тілу,
З тобою вільно серцю і думкам.
Ти долі убілиш сорочку білу
І руки подаси моїм рукам.