Т. Шевченку
Т. Шевченку
Бойовий, вогненний темперамент
Цілі покоління вчить, було,
Що не світить сонце через рами,
Світло йде до нас лиш через скло.
З вірою поета у майбутнє
Вчились ми любити рідний край,
Пам’ятали: маєм дух могутній,
А Вітчизна – це єдиний рай,
У якому будем жити й мріять,
Досягать вершин, рождать дітей.
Долю треба відданістю мірять,
Щоб зростали зернятка ідей.
Щоб не сохли ні ліси, ні луки,
Щоб дзвенів кругом дитячий сміх,
В тебе буть повинні чисті руки,
Добре серце, щоб долати гріх.
Він навчав любити Україну
Й українську – найдорожчу з мов.
І хоч доля дбала про чужину,
Та вертав додому знов і знов.
Господе, дай відповідь, на милість,
Як розп’яту душу не згубить?
Скільки ж треба віри, скільки сили,
Щоб зневірившись, отак народ любить!?