Ми – гості тут, у цьому світі:
Життя зернинкою впаде –
Зростуть, окріпнуть внуків діти,
Та нас не буде вже ніде.
Як невблаганно й спішно лине час:
Летить у вирій за літами літо,
І лише в дітях молодість до нас
Ще раз вертає. Достигає жито,
Хай ніколи вам не зрадить совість.
І друзі не покинуть в мить гірку.
Життя, як спалах чи задовга повість.
Років струмки стікаються в ріку.
Де знаходилась мудрість у слові
Із добра й весняного тепла –
Починалася річка любові
Від святого її джерела.
В ній купалися вранішні зорі
Сліпі душею не літають,
Убогі духом не горять.
Німі серцями не кохають,
А брудом повні не дзвенять.
В зневірених душа хворіє,