Діброві Є.
Життя – це є природи дар,
А чи найбільше покарання?
Постійної тривоги жар
Шматує душі і бажання.
А де ж тоді цей дивний рай?
Житія іде. Помилок павутиння
Чіпляється за втомлені роки,
Гірких думок червиве животіння
Ще їсть нутро, мов зелень хробаки,
Та ми живем, бо, мабуть, варто жити:
Широкий яр. Сула біжить. Березова алея.
– Берізоньки-подруженьки, у чому суть буття?
Іде життя замислене дорогою своєю,
А там, під сизим попелом, чиєсь серцебиття.
Коли згасає зоряне життя
І ледве чути тихий шепіт долі,
Коли безглуздий корабель буття
Іще пливе в кипучім морі волі;
Коли гримлять бляшанки злих невзгод,
Душа – лампада, сповнена надії. –
Не сколихни, не зрадь – вона одна.
Спини, коли розбурхано радіє,
Долий, коли вже вигорить до дна.