Дай серцю волю
Тихо у лузі, сонце у тузі –
Вечір рум’яний землю зайняв.
Тільки у полі плаче тополя:
Козак покинув, сів на коня…
Берег зелений, вітер шалений –
Ранок рожевий став на поріг.
Біля тополі знову дві долі –
Знову кохання ніч до зорі.
Скільки ми, люди, жити не будем,
Серце і розум – спірний дует.
Та наші душі – чайки на суші.
Зводить кохання свій мінарет…
Дай серцю волю – буде неволя.
Щастям уявним спалить життя.
Крапля шаленства – і море болю,
Прірва глибока із каяття.