Ви повз мене пройшли
Ви повз мене пройшли, не зустрівши
Мій погляд і очі. А вони ж вам тоді
У коханні б зізнатись могли б.
І сіяла б одна в наших долях зоря серед ночі,
І навіки удвох однією дорогою йшли б.
Тільки руку свою подали не мені, а другому.
Він обручку надів і осипав трояндами шлях.
Та самотність прийшла і до вас, і до вашого дому,
Полинами жалів повила ваш обвітрений стяг.
Я ж обожнював вас і любив, як любити умію,
У дощі я ридав, щоби змити останню сльозу.
І без вас я живу – не живу, не сміюсь, не радію,
Тільки долю свою на любові олтар я несу.
Я ж так довго чекав на кохання своє дні і ночі,
І на усмішку ту, і на погляд, як спалах зорі.
Я в світанках шукав, на ромашковім цвіті пророчив,
Та страждала душа знов одна о вечірній порі.
Знов зустрів вас тоді, коли душу було вам розбито,
Коли день вам погас у очах ваших добрих, ясних.
Ви в напівзабутті все ж дивились на світ гордовито
І вразливо спивали всі роси із болей земних.
Я зустрів вас тоді, коли серце вам тихо тремтіло,
Коли іскри зорі зимний погляд уже розгубив.
Я дивився на вас, на вуста і згорьоване тіло,
І в розпуці жалю зрозумів, що і досі любив.
Хай забудеться біль і тернисті дороги колишні,
Знову сонце зійде і розвіється сіра імла.
Посміхайтесь мені – хай кохання хлюпоче безгрішно,
Будем Бога молить, щоб розлука до нас не прийшла.
Мій погляд і очі. А вони ж вам тоді
У коханні б зізнатись могли б.
І сіяла б одна в наших долях зоря серед ночі,
І навіки удвох однією дорогою йшли б.
Тільки руку свою подали не мені, а другому.
Він обручку надів і осипав трояндами шлях.
Та самотність прийшла і до вас, і до вашого дому,
Полинами жалів повила ваш обвітрений стяг.
Я ж обожнював вас і любив, як любити умію,
У дощі я ридав, щоби змити останню сльозу.
І без вас я живу – не живу, не сміюсь, не радію,
Тільки долю свою на любові олтар я несу.
Я ж так довго чекав на кохання своє дні і ночі,
І на усмішку ту, і на погляд, як спалах зорі.
Я в світанках шукав, на ромашковім цвіті пророчив,
Та страждала душа знов одна о вечірній порі.
Знов зустрів вас тоді, коли душу було вам розбито,
Коли день вам погас у очах ваших добрих, ясних.
Ви в напівзабутті все ж дивились на світ гордовито
І вразливо спивали всі роси із болей земних.
Я зустрів вас тоді, коли серце вам тихо тремтіло,
Коли іскри зорі зимний погляд уже розгубив.
Я дивився на вас, на вуста і згорьоване тіло,
І в розпуці жалю зрозумів, що і досі любив.
Хай забудеться біль і тернисті дороги колишні,
Знову сонце зійде і розвіється сіра імла.
Посміхайтесь мені – хай кохання хлюпоче безгрішно,
Будем Бога молить, щоб розлука до нас не прийшла.