DataLife Engine / Чорно-біле життя

Чорно-біле життя

Де пошарпаний день вистиля міражі, 
Шелестить осока, вицвітає байдуже, 
Із судинок життя я сплету вітражі,
Щоби заздрощів звір не дивився у душу. 
Вже холонуть думки і сивіють роки, 
Сонце гріє не так і весна не приходить, 
І міліють колись повноводні річки, 
І приречений день вже за обрій відходить. 
Ясний погляд відцвів, хоч лишилось тепло, 
Зморшки владно лягли на обличчя і руки; 
Тільки спогадів рій принесе, що було, 
Сколихнувши життя розтривожені звуки. 
Давній спокій душі ще бентежать слова, 
Що у світлі весни ми колись загубили. 
Згубна пастка розлук ясний день закрива; 
Заросли почуття, як прадавні могили. 
Вже стинається світ від людського буття, 
Хоча Бог ще до нас розкриває долоні.
У лушпинні думок – безнадій вороття. 
І останніх зірок тихі сльози солоні. 
Відлітає в імлу сірих тіней міраж, 
Де самотня душа в безнадії блукає. 
Чорно-біле життя, як і весь антураж,
Гірко схлипує в снах і безшумно зітхає.
5-01-2021, 08:56
Повернутися назад