Майбутнє лісу у твоїх руках
Так тепло-тепло під весняним сонцем.
На повні груди дихає Земля.
Пробуджуючи лісу шепіт сонний,
Пташині зграї линуть іздаля,
Щоби за літо в спокої, безпечно,
У цьому лісі вивести пташат.
Щоб їх веселий, безтурботний щебет
Щоразу чула впевнена душа.
Вже на Землі усі до того звикли,
Що є в нас луки, і озера, й ліс.
Але ще день – й Земля нам кине виклик
Із пилу, жару, голоду і сліз.
За те, що ми рвемо зелені груди,
Ламаєм, нищим безрозсудно й зло,
І, не дай Бог, не схаменуться люди,
То вимре все, що досі ще жило.
Густі поля і пересохлі ріки,
Змертвілі гнізда, розпач, тиші злам
Дивитимуться непорушним ликом
У душі нашим дочкам і синам.
Землі ж легені – це гаї, діброви,
Переліски, садочки і ліси.
То ж даймо жити в повному здоров’ї
Оцій планеті божої краси.
Садіть, ростіть, пишайтеся, бо, звісно,
Ця ваша праця житиме в віках.
І пам’ятайте, що майбутнє лісу
У ваших залишається руках.