Сонце вмилося росою
Сонце вмилося росою
Ген-ген, в долині за Сулою,
Рожевий ранок посміхнувсь.
І сонце вмилося росою,
І півень ночі відсахнувсь,
І зник за горами далеко…
Та цур йому! Не в тому суть.
Поглянь: з-за обрію лелеки
Рум’яне сонечко несуть.
І сріблом сяють з високості
На банях храмові хрести,
Немов запрошують у гості
Віки прийдешні і світи.
Каштани юрмляться узбіччям,
Роки злітають із стремен,
А він іде – такий величний
Тисячолітній мій Ромен!!!