Яблука із маминого саду
Обрій квітне. А мені здається:
Щиро посміхнулась рідна мати.
Мовби там дитинство ще сміється
Й кличе сад до батьківської хати.
Мамо-мамо, на підтяті крила
Вже не візьмеш весну на світанні,
Та й життям пошарпані вітрила
Ледве мріють в тихім сподіванні.
З далечі розлук, мов із туману,
Мерехтить дитинства ясний промінь:
Яблуневий сад і рідну маму
Бачу я крізь років сиву повінь,
Коли ранок стукав у кімнату
Пульсом у малих дитячих скронях –
На порозі посміхалась мати,
Яблука тримаючи в долонях.
Запашні, медові, соковиті
У промінні і в росі ранковій –
Найсмачніші яблука на світі
В маминій незміряній любові.
Загадковий промінь заіскриться
В дощових сльозинках листопаду,
А мені ще довго будуть сниться
Яблука із маминого саду…