Дарма
А в повітрі пахне вже осіннім димом,
І затихли ластів’ята на дротах.
Нам ніколи вже не бути молодими
На обвітрених життєвих сторінках.
Ще учора легіт бавив наші трави,
Ще учора квітла яблуня в саду.
А тепер благенькі туляться отави
До стежини, по якій з тобою йду.
Та до нас іще приходять ті світанки,
Де кохання в душах радісно співа.
І не зрадимо себе ми аж до останку –
Наша віра в нашій долі ще жива.
І нехай весна скінчилася не вчора,
Й теплі ранки дощ осінній відігнав.
Там, де влітку метушились медобори,
Листопад рудих коней поприпинав.
Та дарма, бо ми всміхаємося світу.
Та дарма, бо сонце світить нам іще.
Ми йдемо по завороженому літу,
По стежині теплій, вимитій дощем.