Це - за нас...

– Мамо, мамо, як вечір переллється у ніч, 
Прийде татко, – щебече, – не гасіть, мамо, свіч. 
І натомлені крила ще злітали увись –
Мрії жевріли в жилах... Та було це колись... 
Пролетіли світанки, обважніли роки,
І щебечуть на ґанку вже синів малюки. 
Сивина заряснилась, і нагадують сни 

Ціною життя

На допиті стояв нестерпний крик
Тремтіли стіни і кутки здригались…
Спокійно, застебнувши черевик,
Гестапівець ходив із зали в залу.
Йому поспішно каву подали
І бутерброди (на догоду вранці)…
Вдягнувши хвацько чоботи, відкрив
Катівню, де жінки і новобранці

Вклонімось низько

День Перемоги. Мирний, довгожданий!
Рахує шрами матінка-земля,
А в пам’яті, в душі – болючі рани,
Які ще кровоточать звідтіля,
Із тих років, коли хліба горіли,
Коли від стуку кованих чобіт
Здригалось небо і душа німіла,
Скрипіло горе, в’яв не цвівши, цвіт.

В ім’я життя

Горять на вітрі маків пелюстки
І тліють душі, пам’яттю розп’яті,
Де пломеніють у віках зірки
Життів, що впали долею зім’яті.
Упали гірко у краю чужім, –
Листівками вернулися до хати
В тремтячі руки. Як із неба грім – 

Невідомому солдату

О, цей солдат святої перемоги
Кому він вірив, в бій за кого йшов?
Стираючи до крові руки й ноги,
Він ніс тягар війни і горе змов.
А вірив він єдиній Батьківщині.
Пліч-о-пліч із народами всіма
Він перемогу здобував країні – 
Щодня, щомиті жив не задарма.