Це - за нас...
Це - за нас...
– Мамо, мамо, як вечір переллється у ніч,
Прийде татко, – щебече, – не гасіть, мамо, свіч.
І натомлені крила ще злітали увись –
Мрії жевріли в жилах... Та було це колись...
Пролетіли світанки, обважніли роки,
І щебечуть на ґанку вже синів малюки.
Сивина заряснилась, і нагадують сни
Молодих і безвусих – хто не прийде з війни...
Їх уже не чекають, хоч не вірять і в смерть,
Тільки хлюпає пам'ять сірим смутком, ущерть
Наливаючи душі та спиваючи біль:
Часто кулі байдужі потрапляли у ціль.
Густо падали долі, наче зірваний цвіт,
А могили у полі заростали услід,
Дзвінко сипались роси, половіли жита,
Тихо капали сльози, мліли аж спраглі вуста,
Прикипала до тіла гімнастерка в крові...
Батьківщина вас гріла, як були ви живі.
І одна вас причина положила в бою:
Ви занадто любили Україну свою,
І дружин, і сестричок, і своїх немовлят;
Дарували їм небо, не вернувшись назад...
І тепер чорним болем на своїм рушнику
Вишивала дівчина свою долю гірку.
Та на згарищі серця визрівали думки:
Полягли ради миру. Ні! Пішли у віки...
Прихиляється небо до солдатських могил...
Це за мене й за тебе вони тут полягли...
– Мамо, мамо, як вечір переллється у ніч,
Прийде татко, – щебече, – не гасіть, мамо, свіч.
І натомлені крила ще злітали увись –
Мрії жевріли в жилах... Та було це колись...
Пролетіли світанки, обважніли роки,
І щебечуть на ґанку вже синів малюки.
Сивина заряснилась, і нагадують сни
Молодих і безвусих – хто не прийде з війни...
Їх уже не чекають, хоч не вірять і в смерть,
Тільки хлюпає пам'ять сірим смутком, ущерть
Наливаючи душі та спиваючи біль:
Часто кулі байдужі потрапляли у ціль.
Густо падали долі, наче зірваний цвіт,
А могили у полі заростали услід,
Дзвінко сипались роси, половіли жита,
Тихо капали сльози, мліли аж спраглі вуста,
Прикипала до тіла гімнастерка в крові...
Батьківщина вас гріла, як були ви живі.
І одна вас причина положила в бою:
Ви занадто любили Україну свою,
І дружин, і сестричок, і своїх немовлят;
Дарували їм небо, не вернувшись назад...
І тепер чорним болем на своїм рушнику
Вишивала дівчина свою долю гірку.
Та на згарищі серця визрівали думки:
Полягли ради миру. Ні! Пішли у віки...
Прихиляється небо до солдатських могил...
Це за мене й за тебе вони тут полягли...