“Ну що б здавалося, слова?..”
Не кидай слів, щоб вітром понесло,
Слова й душа – матерія єдина.
У них – могильний холод і тепло,
І джерело, яким живе людина.
Не кидай слів, не маючи мети –
Ти відлетиш, а слово буде жити,
За ницість духу зрадника прости,
Бо не цвісти йому дано, а тліти.
Не кидай зла у зболені серця –
Розтроще долю жадібність наживи,
Тобі ж вдягне тернового вінця
І витягне із доль дитячих жили.
І ось тоді нікого не вини,
Бо зло затягне зашморга на шиї,
І стане карма каменем стіни,
В якім ще довго будуть жити змії.
Своїм буттям неправильним, лихим,
Словами злими, поглядом байдужим
Ти тчеш життя прийдешнім (на віки!)
По крові рідним. Та чи знаєш, друже?..
Нехай летить енергія жива
І виростають крила голубині,
І променями сипляться слова
В майбутні душі і у ті, що нині...
Не кидай слів, щоб вітром понесло,
Слова й душа – матерія єдина.
У них – могильний холод і тепло,
І джерело, яким живе людина.