Моє гірке “прощай” почули клени –
У відчаї заплакали хмарини,
І літо прихилилося зелене
До нашої останньої стежини.
Злетіло почуття підбитим птахом,
На дні душі осіла сумно осінь,
Бринить розлука у сльозі щоночі,
В лісах років не загубились досі
Твої блакитні і бездонні очі.
Туди, де ховається день у степу,
Де мокрі думки просихають на вітрі,
Де сум витирає сльозинку скупу,
І мрії пручаються в сонячнім світлі,
Надії стрімку колісницю пущу
Я йшла дорогою життя
Крізь бурю й дощ у непогоду,
Зоря дивилася зі сходу,
Світило сонце з майбуття.
Бувало, спогади пекли,
Ми розпрощались. Я пішла
В ловісне марево страждання,
А ти стояв і лиш зітхання
Услід летіло як стріла.
Мені пронизувало душу