Де зітхаючи, в дорогу
Даль відносить журавлів,
До стежини тінь розлогу
Тягне осінь із жалів.
Розсипається по квітах
Прохолодних рос кришталь,
Випиває синь із літа
Мене так слухали берези,
Жалілись липи на дощі,
А осені холодні леза
Пронизували лісу щит.
Кляли синиці холоднечу,
Тужили в небі журавлі,
Потемніли ліси і гайочки,
Дише томно одвічність глибин,
Пожовтіли яри і ярочки,
Зарум’янились щоки калин.
Галасливо злітаються круки,
Тільки землю їм не обігріть.
Відлітають осінні розлуки
Піднявши червонясто-жовті поли,
Пішла примхлива осінь в сіру даль.
Принишкли птахи і поснули бджоли,
Лишили журавлі в полях печаль.
Іскриться сонце в синяві холодній,
Так тихо-тихо осінь підступила
Пожовклим листям, полум’ям жоржин.
І вистрелила тисяччу пружин
Від яблук впалих у садах змарнілих.
Он при дорозі кличе горобина
На захід сонце, а воно блищить,