Куди не глянь: росте, квітує, в’ється,
З-під рук її усеньке ожива.
Чи квітне ранок, чи дитя сміється –
Усе – від жінки: радість і дива.
Тихенько цокають віки:
Секунди котяться, хвилини.
Застиг дитячий сміх дзвінкий:
Малий, кирпатенький хлопчина
Вдивляється з минулих літ
Своїми ясними очима.
Біжать стежки селом у світ,
Зерном пітніє комірчина.
Ой, Україно, скільки ж ти
Як не жаль, а прощатись пора.
Загадково спалахує вечір…
Залишайтеся в світі Добра,
Усміхайтесь частіше малечі.
Вітрами дружби зібрані,
Згадаєм ролі зіграні,
Хай знов і знов думки єднають нас.
Хоча не все ще збулося,
Та ми такі ж як в юності,
Ось тільки невблаганно лине час.
Хай доля не цурається,
Задумане – збувається
Хай вороги скільки бруду не ллють,
Скільки не стогнуть нутром,
Навіть, на зло, на жорстокість і лють
Відповідайте добром.
Сіє невдаха нещастя в гріхах,
В інших шукає вину –
Стримані будьте і мудрі в думках,
Істину знайте одну: