Ген застигла на полотнах жовта осінь,
І видзвонює росинками трава,
І біжить через поля поліття босе,
І квітучий луг під снігом ожива.
Сонне сонечко поволі засинає
У залі тихо. Фарба пахне терпко
А за вікном спадає жовтий лист.
Картина кожна, мов святе люстерко,
В якому світ довколишній завис.
Погляньте пильно: он Сула лоскоче
Пологий берег. Шерхне перший лід
На тій картині, де вогонь повзучий
Так тепло-тепло під весняним сонцем.
На повні груди дихає Земля.
Пробуджуючи лісу шепіт сонний,
Пташині зграї линуть іздаля,
Щоби за літо в спокої, безпечно,
У цьому лісі вивести пташат.
Люби цей світ, поки ще мліють роси
Під поглядом ранкової зорі,
Поки гаї лунають стоголосо
У день ясний і о нічній порі.
Поки не всохла батьківська криниця,
Поки веселка воду п’є з ріки,
Поки радіє вечір зоряницям
Ти чуєш, соловей радіє зорям!
А сонце в золоті литаври б’є!
Ти бачиш, як радіють ліс і гори,
Коли веселка з річки воду п’є.
Змішалось все до купи: спека й злива,
І сміх, і плач, ридання і пісні.