Потемніли під горя ікони,
Вицвітають обличчя від сліз,
Бо і досі вчуваються дзвони
У парку, де стоїть обеліск.
На Аскольдовій могилі схлипує трава,
Небо синє прихилилось – пам'ять ожива:
На світанку сотні юних знов ідуть у бій –
Віддають за Україну день останній свій.
Іржаво брязкали кайдани
Через віки.
Його ж вели в кривавих ранах
На Соловки.
Та не здалась козацька воля,
Де біжить синьоока Сула
В тихім гомоні сивих віків,
Рідна мати мене сповила
В чарівному краю козаків.
Де стеляться при долині широкі тумани,
І сади буяють пишні з вечора до рану,
Де крислаті верби тихо нахилили віти,
Там живуть прекрасні люди, там співають діти.