Стрепенулася птахою ввись
Невгамовного серця печаль.
Ми ж у вірності долі клялись.
Та недоля зустріла, на жаль.
Під вікном стояла осінь жовтокоса –
Обіймала клени, холодила роси,
Журавлі у вирій сумно проводжала,
А мені всміхалась, ніби догоджала.
Замигтіли роки блискавицями
І, як сон кольоровий, пройшли.
Ще іскряться зірки над криницями –
Тільки долі давно відцвіли.
От і осінь прийшла, не узявши ні в кого запрошення.
Цілувала в гаю кожну гілочку, кожен листок.
Ти іще не прийшов, та на тебе чекаю, хороший мій,
Як у спрагу чекають на чистий водиці ковток.
Ми ходили у парку –
Сірий дощ на стежку лляв.
Я любов свою палкý
Із тобою розділяв.