Тиха ріка, ріка моєї долі,
Шепче мені, гойдає ясні зорі,
Наша любов живе в мереживі літ.
Бачу я знов волошки-очі сині,
Прийди до мене, як погасне день,
Як місяця в ставку скупають зорі,
Пролийся в долю зливою пісень,
Коханням чистим у пітьмі прозорій.
Там, де росяні ранки спадають,
Де верба виколисує долю,
Я на тебе в надії чекаю,
Потопаю в солодкій неволі.
Розлука, любий, не для нас,
І не для нас жалюча зрада.
Серед зими медовий Спас
У наші душі птахом пада.
Прилечу я до тебе, коханий,
І голубкою сяду в саду.
Після ночі настане світанок –
Я зорею над світом зійду.